Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас?

Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!

Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця.

Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,

не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога.

І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є.

Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його,

скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа!

Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!

Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,

бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!

Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости,

а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.

Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м.

Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло,

„коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“.

Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля.

Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.